Під час організації побутових систем електропостачання процедура з влаштування заземлення є обов'язковим заходом. Це найпростіший спосіб уникнути ураження струмом у разі пошкодження ізоляції проводів і/або виникнення в мережі коротких замикань. Заземлення також здатне забезпечити захистом від виходу з ладу різної побутової електротехніки.

На жаль, у безлічі старих (і не тільки) будинків і квартир заземлення електропроводки відсутнє, замість нього використовується занулення, або захист відсутній зовсім. Занулення, як показала практика, не найнадійніший спосіб захисту, оскільки ця система, по суті, захищає лише обладнання в разі виникнення коротких замикань. У разі пошкодження ізоляції та витоку струму на корпус електротехнічного пристрою система занулення не зможе вберегти людину від ураження струмом (якщо та випадково торкнеться оголеної частини корпусу).

Коротко про побутові системи заземлення

Починаючи з 2003 року набула чинності постанова, в якій наведені оновлені вимоги до будівництва та переобладнання багатоквартирних будинків (та інших будівель), зокрема до влаштування систем заземлення. За правилами, будівлі повинні оснащуватися стояком, що складається з 5 дротів, де 5-й слугує як заземлювальний провідник.

Щодо приватних будинків. Системи заземлення (за відсутності) повинні влаштовуватися мешканцями самостійно. Зазвичай така система являє собою заземлювальний контур, вкопаний у ґрунт. Контур, як варіант, виконується з 3-4 сталевих кілків, які вбиваються в землю і об'єднуються в єдиний ланцюг.

Для організації системи заземлення в будинку/квартирі використовують трижильний кабель, підключення якого виконується за нескладною схемою. Розглянемо це питання детальніше.

Основні моменти монтажу системи заземлення

Весь процес з монтажу системи заземлення можна умовно розбити на такі частини:

1. Монтаж проводки/демонтаж і подальша заміна двожильного кабелю на трижильний провідник (у непереобладнаних будинках/квартирах).
Якщо виконується заміна електропроводки, до цього пункту також додають процедури з демонтажу і подальшого встановлення нових електроприладів (вимикачі, розетки, виходи для підключення світильників та ін.), що мають спеціальні виводи для підключення заземлювальної жили. На малюнку показано приклад розетки в розібраному вигляді із заземлювальним контактом (центральний контактний майданчик).

2. З'єднання трижильного кабелю з електроприладами.
Технічно трижильний кабель підключити до розетки гранично просто. Все, що потрібно зробити, це з'єднати кожну жилу дроту з виходом на електроприладі. Однак тут слід мати на увазі, що кожна жила має підключатися до відповідного за функціоналом виводу розетки, тобто до землі, нуля і фази.
Зрозуміти "роль" жили в кабелі нескладно. Для цього достатньо вивчити специфікацію провідника, що надається виробником. Кожна жила має своє унікальне кольорове маркування, що позначає її приналежність до фазного, нульового або заземлювального провідника.

3. З'єднання трижильного кабелю в розподільній коробці
Розподільна коробка служить для об'єднання групи кабелів у єдиний ланцюг. Розрізняють центральну та локальну коробки. Центральна встановлюється на вході в будинок/квартиру відразу після щитка. Локальні коробки служать для об'єднання проводки конкретної ділянки системи електропостачання. У випадку, наприклад, з кімнатою в коробці об'єднуються дроти, що йдуть від усіх кімнатних вимикачів, розеток та інших електроприладів. До кожної коробки окремо підводиться фаза, нуль і земля. Таких розподільчих точок у системі електропостачання може бути кілька, і кожна з них потім об'єднується з центральною коробкою.

4. Після чого залишається трижильний кабель підключити до розподільного щитка
Під час під'єднання кабелю до щитка знову може постати питання про те, яку жилу і до якого контакту її слід під'єднувати. Насправді, тут усе просто. На поверхні щитового обладнання можна знайти такі позначення, як "L1", "L2", "L3"... (фазні виходи), "N" (робочий нуль) і "PE" (захисне заземлення). Звідси нескладно здогадатися, яку жилу і куди слід підключити.

Тут варто мати на увазі, що заземлювальної шини як такої може не виявитися - найімовірніше, це означає необхідність під'єднання землі безпосередньо до металевого корпусу щитка (у цьому разі краще звернутися до фахівця).

Трижильний кабель: підключення та подовження

Розглянемо ще один момент, пов'язаний з улаштуванням систем заземлення, а саме - правила з'єднання струмопровідних жил одна з одною. Виникає така необхідність під час подовження трижильних кабелів та/або їхнього монтажу в розподільних коробках.

Існує кілька безпечних і надійних способів з'єднання жил. Сюди належать:
  • Опресування. У цьому випадку жили поміщаються в металеву гільзу, яка потім обжимається спеціальним інструментом - прес-кліщами. Поверх гільзи влаштовується ізоляція.
  • Зварювання. Проводиться за допомогою малопотужних спеціальних зварювальних апаратів.
  • Пайка. Технологія з'єднання така сама, як і при пайці, наприклад, радіодеталей.
  • З'єднання гвинтовими клемами. Простий і швидкий спосіб. Такі затискачі мають у своїй конструкції кілька контактних майданчиків з роз'ємами для підключення жил. Самі жили фіксуються болтовим з'єднанням.
  • З'єднання самозатискними затискачами. Ще простіший спосіб. На відміну від пристроїв попереднього типу тут відсутні болти. З'єднання жил здійснюється шляхом їх фіксації за допомогою пружинних контактів.

Не рекомендується подовжувати трижильні кабелі та/або з'єднувати струмопровідні жили методом скручування і подальшої ізоляції ізоляційною стрічкою. Так з'єднувати дроти можна лише на короткий час.