Я жив у ті часи, біля гуртожитку, це сто п'ятдесят метрів від залізничного вокзалу. Поруч з нами жив Геннадій Метрофанов, він старший за мене приблизно на 20 років.

Нині Геннадій проживає в Червоноармійську. (Уже помер) У курганах, біля клубу, жив і живе зараз Микола Заховайко, він старший за мене на 10 років. Метрофанов Геннадій Арсентійович, після закінчення школи, навчався в Новоград-Волинському музичному училищі, по класу баян. Усю свою трудову діяльність провів на Овочесушильному заводі, різноробочим.
Сімейне життя не склалося - неодружений. На баяні Геннадій грав добре. Усі нові, хітові пісні, які чув по телевізору чи радіо, він одразу розучував на баяні.

Заховайко Микола Савелійович, 1954 року народження. Після служби в армії, кілька років працював оператором на залізничних рефрежераторах. Надалі довгий час працював кіномеханіком у клубі, "крутив" кіно. З дитинства вміє грати на баяні, самоучка. Після армії навчився грати на гітарі.

Лихач Олександр Володимирович, 1961 року народження, мій брат. У школі Сашко був активним учнем. Уже в першому класі брав участь у районних змаганнях, між школами-восьмилітками. Протягом усіх восьми років навчання в Курненській восьмирічній школі, брав активну участь у всіх спортивних змаганнях. Виступав на всіх вечорах і святах. Після служби в армії, Олександр живе і працює в Житомирі.

У 1976 році, Заховайку Миколі, батько купив автомобіль "Москвич ІЖ-Комбі". Автомобіль приваблював до себе молодь, бо Микола міг собі дозволити, поїхати ввечері в інше село на танці, виїхати на річку, просто з'їздити за пивом. Так, із Миколою потоваришував і Олександр.

За часів дощів, весняно-осіннього бездоріжжя, дороги ставали непрохідними. У такий час, виїхати на автомобілі Микола не міг, доріг тоді ще не було. В один із таких дощових днів Микола вирішив побудувати дорогу від свого будинку до капітальної, кам'яно-мощеної дороги, приблизно 500 метрів. Ця дорога дозволить йому виїжджати в будь-яку пору року і за будь-яких погодних умов. У ті часи, дорогу побудувати, можна було за магарич і закуску. Машина каменю коштувала приблизно - один літр самогону, шматок сала, два солоних огірка і цибулина. Дорогу допомагали будувати багато молоді, але здебільшого будували: Олександр, Терещук Анатолій (однокласник Сашка і сусід Миколи), Радько Іван (на рік молодший за Сашка). Удень будували дорогу, а ввечері каталися на автомобілі.

Влітку, на овочесушильний завод, приїжджав буд - загін, з Житомирського кооперативного технікуму та училища. Буд - загін, це тільки назва. Студенти, переважно це дівчата, на заводі не будували, а чистили полуницю, допомагали варити варення, джем, мили скляні банки тощо. Жили студенти в гуртожитку Овочесушильного заводу. Вечорами, біля гуртожитку, збиралася вся молодь селища. Часто дівчата в гуртожиток запрошували Геннадія з баяном. Геннадій грав, дівчата співали, танцювали. Вечорами, після будівництва дороги, Микола на машині, разом зі своїми друзями, приїжджав до гуртожитку. Із собою брали гітару.

Одного разу, ранньою весною 1978 року, мені Саша сказав, що його вчить грати на гітарі Микола. На той час він навчався в десятому класі Курненської середньої школи (це сусіднє село). Тоді Сашко купив собі гітару і почав навчати мене того ж, чого навчав його Микола. "Листья желтые" - це перша моя пісня, яку я навчився грати на гітарі. Перший мій "публічний" виступ із гітарою стався в лісі. У нашому дружньому 7-му класі, Курненської 8-річної школи, була група хлопців та дівчат, які разом проводили всі свята. Разом відпочивали на природі, разом гуляли вечорами. В один із таких днів я взяв із собою Сашину гітару в ліс, де ми відпочивали. Там я виконав уперше пісню "Листья желтые".

Тоді як старші хлопці вечорами, влітку 1978 року, збиралися біля гуртожитку, ми, чотирнадцятирічні, мали також своє місце для зустрічей і відпочинку. Вечорами ми збиралися біля будинку нашої однокласниці, Іванисько Людмили. Її брат (на рік старший за нас), Віктор вмикав магнітофон на вулиці, де ми танцювали і слухали музику. Віктор любив займатися радіотехнікою. Він ремонтував телевізори, радіоприймачі, свого часу він зібрав підсилювач потужності для посилення музичних творів із магнітофона.

Після того, як мій брат Олександр пішов служити в армію, я став користуватися його гітарою, оскільки своєї не було. У 1980 році я купив до гітари звукознімач. Цей пристрій, за допомогою підсилювача, перетворює коливання струн на електричний сигнал, який, в свою чергу, відтворюється колонками. Таким чином, акустична гітара стає електрогітарою. І тоді я запропонував Віктору спробувати підключити гітару через звукознімач до підсилювача потужності. Яке було наше здивування, почувши звучання гітари. Я уявив себе Полом Маккартні, одним із гурту Бонні-М, гітаристом гурту "Самоцветы".

У Віктора був простий магнітофонний мікрофон, ми підключили його до підсилювача і я заспівав пісню під гітару. Нашому захопленню не було меж. Увечері ми винесли колонки на вулицю, де я грав на гітарі зі звукознімачем і співав під мікрофон. Нашим друзям, які збиралися вечорами на цьому місці, сподобався мій виступ. Але найбільше, грати зі звукознімачем, сподобалося мені. Так ось, саме в цей момент було покладено початок становлення нашого майбутнього гурту "Серпантин".

Якось ще раніше, ми з Геннадієм часто грали біля гуртожитку, він на баяні, я на гітарі. У нас непогано виходило. А зараз я вирішив запросити Геннадія з баяном до Віктора, щоб спробувати зіграти через підсилювач. До баяна, на голосові клавіші, ми закріпили мікрофон. І коли ми вдвох зіграли через підсилювач, нас знову здолало захоплення.

Так, у Віктора, ми влаштували репетиції вечорами. На той час, у клубі "крутили" платівки. Під платівки танцювати вже не цікаво. Вся молодь ходила по сусідніх селах на танці. Після того, як почули нашу гру багато молодих людей, до будинку Віктора почали збиратися все більше молоді. Біля будинку, вечорами, ми влаштовували танці. Це не сподобалося сусідам, які не могли заснути від нашого галасу, і ми вирішили спробувати зіграти в клубі.

Через деякий час ми перенесли підсилювач і колонки в клуб. Почали грати танці. У цей час з армії прийшов Грибук Петро Володимирович. У нього вдома був зібраний "ударник", якщо його можна було назвати ударником. Піонерський шкільний барабан,  "тарілка" саморобна з гільзи від снаряда. Ми запросили Петра спробувати зіграти з нами. Так у нас утворився "гурт" із чотирьох осіб: я, Геннадій, Петро і Віктор. Гітара, баян, ударник і електротехнік. Віктор відповідав за підсилювач, мікрофони, колонки. Іноді він брав гітару і створював вигляд гри, в такт з нами. Багатьом, тоді хлопцям хотілося бути на нашому місці. Усе це було новим у нашому клубі.

У сусідньому селі Курне, у клубі, був старий клавішний інструмент - "Гамма". Ми насилу переоформили цей музичний інструмент на наш клуб. На клавішах вчився грати я, а на гітарі замість мене я вчив грати Михайла, мого однокласника. Михайло на гітарі так і не навчився грати, а мені довелося грати і на гітарі, і на клавішах, по черзі, залежно від музичного твору. До клубу, до нас на танці, почали приходити дедалі більше молоді, зокрема й з інших сіл.

Перші гроші ми заробили на весіллі, восени 1981 року. Потім були проводи в армію. На одній із таких вечірок у нас перегорів підсилювач і ми припинили на певний час своє існування.

Друге пришестя. Восени 1981 року, з армії повернулися мій брат Олександр і Микола Бусел. Вони ще встигли побачити нашу групу в дії. Одразу по приїзду, вони були запрошені на проводи в армію, де ми грали. Як я вже говорив вище, у грудні 1981 року, у нас перегорів підсилювач, і ми припинили своє існування.

Наближався Новий 1982 рік. Як і де ми будемо зустрічати цей рік? Молодь уже звикла до наших виступів у клубі. Я не міг заспокоїтися з втратою підсилювача. За кілька днів до Нового року я просив Миколу Заховайка позичити нам "кінапівський" підсилювач (підсилювач, що використовується при перегляді фільмів у клубі), для проведення новорічного вечора. У той час Микола працював кіномеханіком у клубі, і він погодився, з велкою недовірою. Новорічний вечір було врятовано.

Репетирувати почали з Сашком, Миколою Буслом, Миколою Заховайком. Саша і Микола Бусел, грали на гітарах і співали. Микола Заховайко, грав також на баяні, як і Геннадій. Петро грав на ударнику, я на клавішах. Новорічний вечір пройшов блискуче. У Саші та Миколи гарні голоси і в два голоси вони співали непогано, два баяни і клавіші теж нічого.

Після Нового року в нашій групі відбулися кадрові та технічні зміни. До складу гурту увійшли мій брат Олександр і Микола Заховайко. Віктор Іванисько нам уже був не потрібен. Микола грав на бас-гітарі, Олександр на ритм-гітарі, Геннадій на баяні, Петро на ударнику, я на клавішах. Ми купили новий підсилювач, купили ревербіратор, на базі бобінного магнітофона. Саша купив хорошу електрогітару, Микола бас-гітару. Колонки змайстрували самі. Купили нові мікрофони. Ранньою весною 1982 року гурт "Серпантин" відродився в новому складі.

З моменту нашого нового утворення, репертуар гурту визначав Олександр. Усі нові, хітові пісні він перекладав на акорди, записував слова. Нову пісню необхідно було записати на магнітофон, тоді в Олександра був бобінний магнітофон "Маяк 003" ,. Пісню Саша багато разів перемотував на початок і прослуховував знову і знову. У деяких випадках, коли весілля ми грали кожні вихідні, він за тиждень готував три - чотири пісні. Коли ми збиралися на репетицію в п'ятницю, нам Саша давав уже розписані на акорди пісні, які ми розучували за вечір, а вранці виїжджали на весілля. Солістом гурту також був Олександр. Ті кілька пісень, які виконували Микола чи Петро, необхідні були для заповнення програми, в той час як Олександр відпочивав.

У ті далекі часи, весілля гуляли майже кожні вихідні, окрім звісно, тих днів, коли був піст. Іноді траплялися накладки, тобто, запрошували грати одночасно на два весілля. Тоді, одне весілля ми віддавали іншим музикантам. Ті, своєю чергою, інколи, коли в них траплялися накладки, віддавали одне з весіль, нам.
Лихач Микола.